.Осінній вечір. Вікно. Розплавленний годинник вже давно не весить на стіни... Тиша... І раптом страх обійняв серце в смертельні обійми... А ти сидиш і не можеш зрушити з місця, проклинаючи Енштейна з його теоріею відносності.
Весна, качелі, сміх. Подряпані коліна здаються найбільшою проблемою у житті. Невже може бути щось гірше? Майбутнє здаються таким далеким.
І знову осінь. Давно вже не бачила доброго знайомого. Не пам'ятаю його ім'я. Його часто називали Сном.
Яка сьогодні дата? - 7 місяців до взлітної смуги- чую у відповідь. "Поквапся, скоро вилітаємо!". А я все ще стою у своїй кімнаті в пухнастих шкарпетках.