Ще 10 днів і День Народження. Фу. Набридло. Не хочу святкувати. Ба навіть не знаю кого запрошувати.Та не хочеться й нікого бачити. Всі набридло і від всіх нудить.
Кожен ранок починається з думок про те, який гидотний цей світ, який депресивний цей ранок і як впадло плентатись до цього обридливого ліцею. 11 років дарма не пройшли. Вони справді навчили ненавидіти будь-які навчальні заклади та відбили будь-яке бажання вчитися. Ну хіба так можна? Панове міністри, вам пора щось робити з системою освіти, адже наша вже ледве шкутильгає. Любі друзі, як сказав би пан Ющенко, ви трохи охуїли.

А взагалі час швидко спливає і наближається черговий "момент нового" життя. Адаптація до режиму "фізика - математика - фізика - математика - фізика - математика - українська мова та література" пройшла успішно і здається все що я роблю - на автоматі. Інколи я думаю, що десь, глибоко в мені я такий механізм, який настроїли на лад "вчи суко, бо будеш у житті ніким". Але це все дурня. На справді нормально все. Сумно, важко, але нормально.

У всій цій ситуації є й свої переваги. На кінець мене вже не оточує така неймовірна кількість людей. Поряд залишилися лише ті, хто справді зі мною і дякую їм. Всі інші - лайно, як я і здогадуюсь. Але дякую вам, що відкрили очі.
Я, власне кажучи, ніколи не любила такої кількості людей навколо себе. Мені це звичайно лестило, але не подобалось. А зараз я відчуваю лише підтримку тих, кому потрібна. А це ой яка підтримка.